Порядок складання проектів кошторисів

1) Мінфін, Міністерство фінансів Автономної Республіки Крим, місцеві фінансові органи доводять до головних розпорядників відомості про граничні обсяги видатків бюджету та надання кредитів з бюджету загального фонду для складання проектів кошторисів.

2) Головні розпорядники встановлюють для розпорядників нижчого рівня граничні обсяги видатків бюджету та/або надання кредитів з бюджету із загального фонду бюджету, термін подання проектів кошторисів і дають вказівки щодо їх складання; розробляють і повідомляють розпорядникам нижчого рівня інші показники, яких вони повинні додержуватися.

3) Головні розпорядники розглядають показники проектів кошторисів розпорядників нижчого рівня щодо законності та правильності розрахунків, доцільності запланованих видатків.

4) На основі проектів зведених кошторисів головні розпорядники формують бюджетні запити, які подаються Мінфіну, Міністерству фінансів Автономної Республіки Крим, місцевим фінансовим органам для включення до проектів відповідних бюджетів у встановленому ними порядку.

Основні напрями кошторисно-бюджетного фінансування.

Значна частина державних витрат України доводиться на фінансування витрат розвитку (капіталовкладень). Це пов'язано з об'єктивною необхідністю для держави створення нових і розвитку існуючих промислових та соціальних об'єктів. При цьому під капіталовкладеннями необхідно розуміти засновану на нормах права діяльність державних органів, комерційних банків і підприємств, установ і організацій усіх форм власності за визначенням та використанням джерел покриття прямих витрат на утримання нових, розширення, реконструкцію і переоснащення існуючих виробничих та соціально-культурних фондів, нормування витрат, планування, мобілізацію і використання коштів цих джерел з обов'язковим здійсненням контролю за їх цільовим використанням та дотриманням установлених норм. Усе це стосується напрямів кошторисно-бюджетного фінансування.

Основними напрямами кошторисно-бюджетного фінансування є:

Соціально-культурні видатки

Із Державного бюджету фінансуються лише загальнодержавні установи, заходи і видатки. Соціально-культурні та медичні установи фінансуються в основному із місцевих бюджетів.

В Україні законодавство передбачає захист таких соціальних груп:

- ветеранів праці і громадян похилого віку;

- військовослужбовців;

- матерів з дітьми;

- учасників бойових дій і ветеранів Великої Вітчизняної війни;

- малозабезпечених сімей;

- молодих сімей та інших категорій.

Соціальний захист - це надання грошового забезпечення громадянам, які через низку обставин не можуть мати достатніх власних доходів або не можуть бути на чиєму-небудь забезпеченні. До таких об'єктів відносяться:

1) школи-інтернати для стареньких і інвалідів;



2) притулки для неповнолітніх;

3) дитячі інтернати для дітей з відхиленнями здоров'я (розумовими, фізичними).

За залишковим принципом фінансуються наука, освіта і культура.

Наукові установи в Україні підрозділяються на три групи:

1. Установи Академії наук України. До них відносяться установи, що досліджують фундаментальну науку - фізику, математику, хімію та ін. В систему Академії наук України входять п'ять державних галузевих академій - медична, педагогічна, правова, мистецтв і сільськогосподарських наук, що включають до свого складу науково-дослідні інститути, центри та лабораторії.

2. При Президенті України, міністерствах, відомствах функціонують науково-дослідні установи, провідні дослідження для конкретного напряму діяльності. Наприклад, при Президенті створений Національний інститут стратегічних досліджень і Академія управління, при НБУ - Українська академія банківської справи та ін.

3. Установи, підлеглі Міністерству освіти, науки, молоді та спорту. В цих наукових закладах навчаються студенти та проводиться велика науково-дослідна робота.

Отримання загальної середньої освіти в Україні безкоштовне.

Велика частина видатків бюджетів на освіту складає фінансування середніх загальноосвітніх шкіл, де основним напрямом видатків є фонд зарплати вчителів, адміністративно-управлінського складу і обслуговуючого персоналу. За рахунок цих видатків відкривають технікуми, училища і навіть вузи, які фінансуються з місцевих бюджетів. Так, у Києві відкрита та успішно функціонує Муніципальна академія управління, яка готує фахівців для роботи в місцевих органах управління.

Вища освіта фінансується з Державного бюджету. Проте законодавство дозволяє утворення вищих навчальних закладів і на комерційних (за плату) початках. Ліцензування та акредитація таких вузів проводиться Міністерством освіти і науки. Необхідність фінансування з бюджетів усіх країн сфери освіти обумовлюється властивістю освітніх послуг як суспільного товару та їх роллю в соціально-економічному розвитку держави.

Процес державного регулювання освіти зводиться до встановлення державного замовлення, яке регулюється з бюджету, і соціальних нормативів, виражених як в натуральному, так і в грошовому виразі.

Із Державного бюджету виділяються кошти: на утримання державних установ; реалізацію державних освітніх програм; на допомогу для потреб освіти органам місцевого самоврядування.

Разом із державними установами освіти (школи, гімназії, ліцеї, коледжі) в Україні отримали широкий розвиток приватні освітні установи. В недержавних установах нормативи фінансування не можуть бути нижчими, ніж у державних і муніципальних.

Ринок послуг освіти покликаний задовольнити не тільки державне замовлення, яке забезпечується бюджетними асигнуваннями, але і потреби окремих груп населення, підприємств та фірм.

Особливістю фінансування соціально-культурних потреб в сучасний період є розвиток комерційних принципів в діяльності установ науки, культури, освіти, охорони здоров'я.

Наприклад, вища освіта фінансується з таких джерел: бюджет; залучені кошти від комерційної діяльності з надання платних послуг населенню; виконання соціальних і творчих замовлень, робіт за договорами з підприємствами та організаціями; виручка від реалізації продукції, виробленої в лабораторіях, майстернях; плата за навчання, яка вноситься тими, хто вчиться, або організаціями за їх навчання; кошти підприємств, для яких готуються кадри; добровільні внески юридичних і фізичних осіб; банківські кредити.

Залучення додаткових джерел фінансування не викликає зниження нормативів та абсолютних розмірів бюджетного фінансування.

Але для всіх вузів держава розробляє державні стандарти основної загальної освіти, тобто систему норм, які визначають обов'язковий мінімум змісту основних освітніх програм, вимог до випускників, обсяг обтяженості учнів і педнавантаження викладачів.

Фінансування охорони здоров'я і фізичної культури

Стаття 49 Конституції України встановила право кожного на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування. Охорона здоров'я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм. У державних та комунальних установах охорони здоров'я медична допомога надається безкоштовно. Держава сприяє розвитку лікувальних установ усіх форм власності.

Кошторис фінансування установ охорони здоров'я ґрунтується на показниках: за стаціонаром - за кількістю ліжок і ліжко-днів, за поліклініками - за кількістю лікарських відвідувань. Система заробітної плати - за категоріями лікарів, середнього та молодшого медичного персоналу, адміністративно-управлінського й обслуговуючого персоналу. Крім бюджетів, джерелами фінансування медичних установ можуть бути доходи, що одержані від підприємств, установ за договорами на проведення медичного обслуговування, проведення профілактичних заходів (щеплень від грипу та ін.), доходи від надання платних послуг тощо, надходження спонсорських внесків, благодійних внесків.




0577195252868038.html
0577271572377115.html
    PR.RU™